Право на поновлення строків обмежене, тому що сторони повинні цікавитися ходом справи

Опубліковано адвокат Черноуз Б.І. на

Верховний Суд України висловився про право суду на відновлення терміну звернення про перегляд третейського рішення в світлі практики Європейського суду з прав людини. Одним із способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону «Про третейські суди», до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 389-1 ЦПК заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, що не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, – протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Згідно з частиною третьою статті 389-1 ЦПК заява, подана після закінчення строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Статтею 9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону спору про цивільні права і обов’язки цивільного характеру. Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України». Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення тільки з метою повторного слухання справи і винесення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, тільки коли він обумовлений особливими і непереборними обставинами (пункт 46 рішення у справі «Рябих проти Росії»).

Відповідно до встановленої практики ЄСПЛ, вирішення питання про поновлення строку на оскарження знаходиться в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів потрібно вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення по їх справі. Однак навіть можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. Mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» і «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди повинні перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання в принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення по справі «Пономарьов проти України»). Повноваження вищих судових органів щодо перегляду повинні реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Така правова позиція викладена в постанові від 6 вересня 2017 року по справі № 6-1422цс17.


адвокат Черноуз Б.І.

професійна юридична допомога : тел. 066-17-99-208