Право на поновлення строків обмежене, тому що сторони повинні цікавитися ходом справи

Верховний Суд України висловився про право суду на відновлення терміну звернення про перегляд третейського рішення в світлі практики Європейського суду з прав людини. Одним із способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону «Про третейські суди», до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 389-1 ЦПК заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, що не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, – протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Згідно з частиною третьою статті 389-1 ЦПК заява, подана після закінчення строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Статтею 9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону спору про цивільні права і обов’язки цивільного характеру. Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України». Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення тільки з метою повторного слухання справи і винесення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, тільки коли він обумовлений особливими і непереборними обставинами (пункт 46 рішення у справі «Рябих проти Росії»).

Відповідно до встановленої практики ЄСПЛ, вирішення питання про поновлення строку на оскарження знаходиться в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів потрібно вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення по їх справі. Однак навіть можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. Mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» і «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди повинні перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання в принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення по справі «Пономарьов проти України»). Повноваження вищих судових органів щодо перегляду повинні реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Така правова позиція викладена в постанові від 6 вересня 2017 року по справі № 6-1422цс17.

Поділитись публікацією:

столичний адвокат Київ украдвокат