Сплата штрафу і підпис водія на постанові щодо порушення ПДР не є доказом провини

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Один лише підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.

Відповідний висновок містить постанова ВС від 22 липня 2019 року № 757/2757/16-а.

Так, водій звернувся до Печерського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної служби в місті Києві, в якому просив визнати протиправними дії інспектора щодо ухвалення постанови в справі про адміністративне правопорушення за ст. 122 КУпАП (зупинка та рух у смузі для маршрутних транспортних засобів), визнати недійсною та скасувати вказану постанову, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю у його діях складу такого правопорушення, стягнути з Державного бюджету на його користь сплачений штраф у розмірі 510 грн., судовий збір, компенсувати витрати на правову допомогу згідно договору про надання адвокатських послуг, розрахунку вартості послуг та акту приймання-здачі робіт.

Місцевий суд позов залишив без задоволення. Апеляційний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати рішення місцевого та апеляційного судів. В касаційній скарзі, зокрема, наводить такі доводи:

– інспектор не подав жодних належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Вказує на протиправність висновку суду першої інстанції щодо обов’язку саме позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення, оскільки вважає, що протокол має надаватися відповідачем, або він повинен пояснити причини нескладання протоколу;

– суд першої інстанції суб’єктивно послався лише на доводи інспектора, проігнорувавши позицію позивача, а суд апеляційної інстанції проігнорував всі доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, що, на думку скаржника, порушує принцип презумпції невинуватості та свідчить про упередженість розгляду.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Кодексом адміністративного судочинства визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зважаючи на те, що, окрім пояснень сторін, у справі відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху (наприклад, відео- та/або фото фіксація, показання свідків), постанова, що оскаржується, не може вважатися законною.

Згідно приписів ч. 2 ст. 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положення вказаної норми проігноровано судами обох інстанцій. Так, суд першої інстанції помилково визнав обставини справи недоведеними, посилаючись на неподання позивачем протоколу у справі про адміністративне правопорушення, який, як зазначив суд у цій же постанові, у категоріях справ щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, не складається та не складався. Щодо суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає помилковим його висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Такий висновок суперечить положенням ст. 71 КАС щодо обов’язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

З викладених вище мотивів Верховний Суд приймає доводи скаржника щодо:

  • неврахування судами положень КАС щодо покладення обов’язку доказування на відповідача;
  • хибного висновку апеляційного суду про вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення лише у зв’язку з поставленням підпису в оскаржуваній постанові;
  • протиправності висновку суду першої інстанції про обов’язок позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення;
  • ненадання судом апеляційної інстанції оцінки доводам апеляційної скарги.

Таким чином, викладене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанції також вимог ч. 2 ст. 71 КАС.

В іншій частинах суд погодився з висновками судів попередньої інстанції.


адвокат Черноуз Богдан

професійна юридична допомога : тел. 066-17-99-208