Суд визнає недійсним дарування нерухомості родичу після рішення суду про стягнення боргу

Дарування майна близькому родичу при наявності рішення суду про стягнення з дарувальника грошових коштів, може бути здійснено для ухилення від виконання цього судового рішення та за наявності ознак фіктивності визнається судом недійсним.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 19 жовтня 2016 розглянув справу № 6-1873цс16 за позовом стягувача (за рішенням суду) до боржника (дарувальника) і обдарованого про визнання договорів дарування недійсними.

Суд висловив наступну правову позицію. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статті 234 ЦК України фіктивною є угода, укладена без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання угоди фіктивною суди повинні встановити наявність умислу у всіх сторін угоди. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання угоди сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами вчинені будь-які дій на виконання такого правочину, суд приймає рішення про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних угодах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, здійснюючи фіктивну угоду, знають заздалегідь, що вона не буде виконана, тобто мають інші цілі, ніж передбачені угодою. Така угода завжди укладається навмисно.

Отже, основними ознаками фіктивної угоди є:

• введення в оману (до або в момент укладання угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин угоди або дійсних намірів учасників;
• свідомий намір невиконання зобов’язань договору;
• приховування справжніх намірів учасників угоди.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та п’ятої статті 203 ЦК України, за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У справі, що переглядається суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе в разі виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Встановивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, і не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними угодами; спрямовані дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, при цьому, в тому числі, продовжував дарувальник фактично володіти і користуватися цим майном.

Повний текст постанови + правовий висновок – завантажити.