Що потрібно знати про затримання особи в кримінальному провадженні

Затримання особи, за загальним правилом, допускається лише на підставі рішення суду.

Проте, Конституція України у ч. 3 ст. 29 передбачає, як виняток, можливість затримання особи без рішення суду «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити».

Кримінальне затримання без рішення суду може здійснюватися виключно:

• уповноваженою службовою особою правоохоронного органу лише стосовно особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, і лише за умов, що цю особу застали під час вчинення кримінального правопорушення або замаху на його вчинення або якщо відразу після вчинення кримінального правопорушення очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила кримінальне правопорушення;
• уповноваженою службовою особою правоохоронного органу щодо підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу у розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і лише у разі, якщо він не виконав покладені на нього судом при обранні запобіжного заходу обов’язки або не виконав вимог щодо внесення коштів як застави чи документів на підтвердження цього;
• будь-якою особою при вчиненні кримінального правопорушення або замаху на його вчинення, або безпосередньо після його вчинення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. У цьому разі особа, яка здійснила затримання, повинна негайно доставити затриманого до найближчого відділку поліції або повідомити поліцію про затримання і місцезнаходження затриманої особи.

Кримінальне затримання в усіх інших випадках може здійснюватися виключно на підставі рішення суду.

Під час досудового розслідування суддя зі спеціальним статусом – слідчий суддя вирішує питання про затримання з метою приводу та про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Під час судового розгляду ці питання вирішує суд. Слідчий суддя також приймає рішення про застосування тимчасового та екстрадиційного арешту з метою видачі особи іноземній державі.

Закон визначає моментом затримання фактичне позбавлення особи волі, тобто момент, коли вона силою або через потребу підкоритися наказу змушена залишатися поряд із працівником правоохоронного органу чи у визначеному ним приміщенні і не може за власною волею його залишити.

Затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення без рішення слідчого судді чи суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання. Така особа має бути негайно звільнена, якщо:

• вона не доставлена протягом 60 годин з моменту затримання до слідчого судді чи суду у разі, коли затримання було здійснене без ухвали слідчого судді чи суду;
• вона не доставлена протягом 36 годин з моменту затримання до слідчого судді чи суду у разі, коли затримання було здійснене на підставі ухвали слідчого судді чи суду;
• вона не доставлена протягом 60 годин з моменту затримання до слідчого судді, якщо вона була затримана у зв’язку з розшуком іноземною державою за вчинення кримінального правопорушення;
• вона не припроваджена до слідчого судді чи суду протягом 48 годин з часу доставки до місця кримінального провадження в Україні після затримання за кордоном на підставі ухвали слідчого судді чи суду про обрання їй тримання під вартою у зв’язку з перебуванням у міжнародному розшуку;
• їй не вручено протягом 24 годин з моменту затримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні злочину (крім випадків затримання з метою видачі особи /екстрадиції/);
• їй не вручено протягом 72 годин з моменту затримання рішення слідчого судді або суду про тримання її під вартою;
• щодо неї судом обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання (звільняється негайно), особистої поруки (звільняється відразу після надання поручителями зобов’язання), домашнього арешту (звільняється негайно, якщо їй було заборонено судом залишати житло в певний час, і відразу після доставки до місця проживання, якщо їй заборонено залишати житло цілодобово) чи застави (звільняється після отримання і перевірки документа, що засвідчує внесення такої застави, але не більше одного робочого дня).

Обов’язок забезпечити негайне звільнення затриманого з-під варти покладається законом у цих випадках на особу, відповідальну за перебування затриманих (ч. 3 ст. 212 КПК України), на керівника місця ув’язнення (ч. 5 ст. 202 КПК України) чи слідчого суддю, який приймає таке рішення. Якщо затриманий не був негайно звільнений у вказаних випадках, він або будь-яка особа від його імені чи в його інтересах вправі повідомити про свавільне тримання під вартою слідчого суддю, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце тримання під вартою.

Слідчий суддя відразу після отримання інформації про те, що особа позбавлена свободи за відсутності судового рішення чи не звільнена з-під варти після внесення застави, повинен своєю ухвалою зобов’язати орган влади або службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити її до нього для з’ясування підстав позбавлення свободи. Закон зобов’язує слідчого суддю звільнити затриманого, якщо йому не буде надане судове рішення, яке набрало законної сили, або не буде доведено інші правові підстави для тримання його під вартою (ст. 206 КПК України).