Цивільні справи про викрадення дітей

Як застосовувати Конвенцію? Узагальнено практику.
Роз’яснено питання застосування судами при розгляді цивільних справ Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька конвенція).

Гаазька конвенція застосовується до будь-якої дитини до 16 років, яка постійно проживає в державі – учасниці Конвенції безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу в випадках, коли викрадення не створює складу злочину, передбаченого статтею 146 Кримінального кодексу. Досягнення дитиною 16 років припиняє дію Конвенції.

Юрисдикція справ про повернення дітей в країну постійного місця проживання є альтернативною: судової, адміністративної (відповідальний орган – Мін’юст) та змішаної. Форма захисту свого права вибирається на розсуд заявника.

При визначенні постійного місця проживання судам слід враховувати обставини:

  • реєстрація за місцем проживання;
  • соціальні зв’язки дитини (відвідування дошкільного закладу, навчання в школі);
  • наявність медичного страхування тощо.

Якщо перед вивезенням дитини з держави постійного проживання відсутні докази соціальної адаптації дитини, то враховуються обставини, що передували вивезенню дитини, зокрема, наміри і плани батьків щодо постійного місця проживання і заходи, що приймалися в цьому напрямку безпосередньо перед вивезенням дитини в Україні.

Позов можуть подати: мати, батько дитини, опікун (піклувальник), тобто будь-яка особа, яка має право піклування, в тому числі уповноважений представник дитячого закладу, в якому проживала дитина, позбавлена ​​батьківського піклування. Позовні заяви можуть бути подані Мін’юстом (його територіальним органом) в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування. Відповідачем є особа, яка вивезла дитину в Україну та/або утримує її (батько, родич з боку батька або матері, мачуха або вітчим). В якості третіх осіб притягується орган опіки та піклування за фактичним місцем знаходження дитини, який готує висновок про умови її проживання з поставлених позивачем питань, проводить відповідні співбесіди з відповідачем.

Суд може розглянути справу як за місцем знаходження відповідача та дитини, так і за місцем знаходження міністерства або його територіальних органів.

Незалежно від часу незаконного переміщення або утримування дитини позивач в будь-який час має право звернутися за захистом своїх порушених прав – і пропуск річного строку, про який йде мова в статті 12 Гаазької конвенції, не може бути підставою для відмови у відкритті провадження.

Мін’юст та його територіальні органи звільнені від сплати судового збору за подання до суду позовних заяв в інтересах дитини. Інші особи сплачують судовий збір за ставкою за подачу позову немайнового характеру.

Позивачі можуть подавати клопотання про вжиття заходів забезпечення позову (заборона дитині при чиєму-небудь супроводі перетинати державний кордон України, відповідачу разом з дитиною міняти місце проживання до вирішення спору, надання заявнику тимчасового доступу для спілкування з дитиною тощо). Ухвала суду направляється МВС, Держприкордонслужбі та іншим органам.

Обов’язок доведення наявності підстав для прийняття рішення про повернення дитини на постійне місце проживання або забезпеченні здійснення права доступу до дитини покладається на позивача, а про відмову в поверненні – на відповідача, тобто на особу, яка вчинила протиправний вивіз або утримання дитини.

Вирішальне значення має відповідне рішення компетентного адміністративного або судового органу іноземної держави. Разом з тим судам слід звертати увагу на час (дату) прийняття рішення іноземної держави щодо дитини (до моменту її незаконного переміщення або після) і встановлений цим рішенням обсяг захисту прав дитини (встановлення опіки, заборона виїзду з місця постійного проживання і т.д.).

Однією з підстав відмови в задоволенні заяви про повернення дитини є заперечення проти повернення самої дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. При цьому судам слід розмежовувати заперечення дитини проти повернення і заперечення проти проживання з тим із батьків, хто був залишений (питання турботи і питання повернення) – за Гаазькою конвенцією враховується тільки заперечення проти повернення. Суд повинен керуватися інтересами дитини, а не тільки її запереченням проти повернення. Відмовити в позові можна тільки з урахуванням всіх наявних доказів у справі, переконавшись у тому, що повернення дитини завдасть більшої шкоди її інтересам, стійкому побуті, моральному, фізичному розвитку, ніж її залишення в країні тимчасового перебування.

Справи про повернення дитини на постійне місце проживання підлягають розгляду протягом 6 тижнів з дня відкриття провадження. Примусове виконання рішень здійснюється відповідно до визначеного в кожній державі порядку.

Ці та інші рекомендації містяться в узагальненні практики застосування судами при розгляді цивільних справ Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Поділитись публікацією:

столичний адвокат Київ украдвокат