Вам зачитують права

ПОПУЛЯРНО ПРО ВАЖЛИВЕ (редакція від 30.05.2006)

Колись, у недалекому минулому жителі нашої країни дивилися американські фільми із слабо прихованою заздрістю та роздратуванням одночасно. “Макдональдс” здавався фешенебельним рестораном. Контури автомобілів викликали почуття, які російська літературна мова не могла передати при всьому її багатстві.

Але що здавалося вже зовсім цілковитим знущанням над психікою українського громадянина, так це фраза якого-небудь поліцейського Білла своєму напарнику Бобу, вимовлене над негідником, розпластаним на капоті машини: “Біб, зачитай йому його права!” Розум відмовлявся розуміти зміст почутого. Погляд мимоволі прагнув сповзти на машину, щоб краще роздивитися деталі кузова. Але промова полісмена відволікала. Він виголошував дивні слова: “Ви маєте право мовчати… Все, що ви скажете, може бути використане проти вас… Ви маєте право на адвоката…”.

Йшли роки. Багато що із побаченого колись по телевізору повною мірою увійшло в наше життя. “Макдональдс” виявився бутербродною, правда з чистою підлогою (що було для нас незвичним). Американські автомобілі відразу стали дратувати автослюсарів дюймовими гайками. А ось слова: “Ви маєте ПРАВО…” продовжували залишатися абстракцією та як і раніше викликали усмішку.

Але… ось, нарешті, здійснилося. Рух до цивілізованого суспільства, що розпочався з появи в нашій країні “Макдональдса”, привів нарешті до прийняття 12 січня 2005 року Верховною Радою України Закону з довгою назвою “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист) N 2322-IV (далі – Закон 2322-IV).

Цим нормативно-правовим актом законодавець ЗОБОВ’ЯЗАВ працівників НАШОЇ міліції вимовляти затриманим/арештованим ті слова, які давно нами вивчені із заморських фільмів: “Ви маєте ПРАВО…” Це УВІЙШЛО ДО НАШОГО ЖИТТЯ…

Міліція не може отямитися від шоку, що її спіткав…

МАЄМО ПРАВО…?

З 16 лютого (дати вступу у силу Закону 2322-IV) життя працівників міліції змінилося. Стаття 5 Закону України “Про міліцію” була доповнена частиною 8 такого змісту:

“Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції:

  • повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюється право оскаржувати їх у суді;
  • надаються усно роз’яснення частини першої статті 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді – роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;
  • забезпечується можливість з моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника”.

Вирвавшись на волю, уява малює сержанта патрульно-постової служби Петренка, який відрекомендувався (до чого його зобов’язує ч. 2 ст. 5 Закону “Про міліцію”), суворо виконуючи вимоги ч. 8 ст. 5 Закону “Про міліцію”, повідомив про підстави та мотиви затримання і повідомив: “Ви маєте ПРАВО мовчати… Ви маєте право на адвоката…”. Німа сцена… У випадкових свідків випадають з рук продуктові сумки…

Оскільки Закон наказує міліціонеру роз’яснити права при затриманні або арешті потрібно розставити точки над “і” в розумінні уживаних термінів. Більшість жителів країни, що не стикалися ні з тим, ні з іншим, між затриманням та арештом не відчувають різниці. Але, як сказав би Михайло Жванецький: “Різниця невелика, але дуже істотна”.

ЗАТРИМАННЯ

Законодавство України передбачає два види затримань.

1. Затримання адміністративне – один із заходів забезпечення виробництва у справах про адміністративні правопорушення. Як правило, не може тривати більш трьох годин. І лише у виняткових випадках у зв’язку з особливою необхідністю виключно законами України можуть бути встановлені інші терміни адмінзатримання.

З метою забезпечення законності застосування адміністративного затримання про нього складається ПРОТОКОЛ, в якому зазначаються дата та місце його складення; посада, прізвище та по батькові особи, що склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Затриманому надано право ознайомитися з протоколом та підписати його (або відмовитися від підписання). Протокол підписує також посадова особа, яка його склала.

2. Затримання в кримінальному процесі – захід процесуального застереження, застосований органом дізнання або слідства до особи, підозрюваної в злочині, з метою з’ясування причетності затриманого до здійснення злочину та вирішення питання про його ув’язнення (у разі необхідності) під варту. Термін затримання не може перевищувати 72 годин. Протягом цього часу затриманий повинен бути або звільнений, або доставлений до судді з поданням про обрання йому запобіжних заходів у вигляді взяття під варту.

Про затримання особи, підозрюваної у здійсненні злочину, орган дізнання (слідчий) зобов’язаний скласти ПРОТОКОЛ, в якому зазначаються підстави, мотиви, день, час, рік, місяць, місце затримання, пояснення затриманого, час складення протоколу про роз’яснення підозрюваному права на побачення із захистом з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, та затриманим, після чого його копія негайно вручається затриманому та прямує до прокурора.

Із вищевикладеного читач повинен зробити важливий висновок.

Затримання не може бути здійснено працівником органів внутрішніх справ “просто так”, від нудьги, що нахлинула на нього. Для цього затриманому необхідно або:

а) здійснити адмінпроступок, про який повинен бути складений протокол про адміністративне правопорушення, або

б) бути підозрюваним у здійсненні злочину.

І особливо потрібно акцентувати на тому, що в обох випадках складення ПРОТОКОЛУ затримання є ОБОВ’ЯЗКОВИМ. Тому, як тільки вас, вільну людину у вільній країні (читати гордо) намагаються проти волі куди-небудь вести, треба ВИМАГАТИ СКЛАДЕННЯ ПРОТОКОЛУ ЗАТРИМАННЯ. До речі, статтею 371 КК України передбачена кримінальна відповідальність за явно незаконні затримання, привід чи арешт. Але довести незаконність затримання, якщо протокол про це не було складено, – виключено.

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу.

Строк затримання особи, підозрюваної у здійсненні злочину, обчислюється з моменту його доставлення до органу дізнання або до слідчого. Із цього слідує висновок – вимагати складення протоколу необхідно НЕГАЙНО та НАПОЛЕГЛИВО, щоб якнайшвидше зафіксувати час його складення.

АРЕШТ

1. Арешт (від лат. arrestum – судова постанова) адміністративний (адмінарешт) – найсуворіший захід адміністративного стягнення у законодавстві України. Встановлюється та застосовується у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Призначається судом (суддею).

2. Арешт у кримінальному праві – один із видів покарання, що полягає у затриманні засудженого за здійснення злочину (злочинів) в умовах ізоляції від суспільства на строк від одного до шести місяців. Застосовується тільки судом.

3. Арешт у кримінально-процесуальному праві – найсуворіший запобіжний захід, що обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід (наприклад, найбільш поширена – підписка про невиїзд) не може забезпечити реалізацію завдань кримінального процесу. Цей запобіжний захід полягає в ув’язненні обвинуваченого під варту з перебуванням у слідчому ізоляторі. Рішення про обрання цього запобіжного заходу приймає суд.

Отже, межа між затриманням та арештом повинна бути вже відчутною (далі ми будемо вести мову лише про арешт, що здійснюється в кримінально-процесуальному порядку).

“ПРАВИЛО МІРАНДИ”

Прийшовши до розуміння різниці між термінами “затримання” та “арешт”, повернемося до ситуації, розглянутої раніше: вулиця, сержант Петренко, його слова: “Ви маєте ПРАВО…” – слова, які повинні бути проголошені при затриманні або арешті (взятті під варту).

Отже, у вищенаведеній ситуації працівник міліції повинен роз’яснити суть частини першої ст. 63 Конституції України – роз’яснити право відмови від дачі пояснень або свідчень щодо себе, членів сім’ї або близьких родичів, коло яких визначене законом.

Треба знову, із появою нових термінів, провести розділову лінію між ними.

Свідчення дає викликана на допит особа ПІСЛЯ порушення кримінальної справи.

Пояснення даються ДО порушення кримінальної справи.

ДО порушення кримінальної справи оперативні працівники люблять “розмовляти”, промовляючи: “Ви зобов’язані відповідати на запитання!”. Насправді нічого подібного законодавством не передбачено. Особа може лише погодитися на спілкування з міліцією. І не існує правових механізмів, що змушують відповідати на запитання. Крім того, незважаючи на те, що особу попереджено про її право не давати пояснень лише щодо СЕБЕ та близьких родичів, відмова від дачі пояснень щодо інших осіб, які родичами не є, також не тягне ніякої передбаченої законом відповідальності. За дачу неправдивих пояснень відповідальність також не передбачена. Пояснення, як стає зрозуміло, даються до порушення кримінальної справи на принципах повної добровільності їх дачі. При цьому може бути складений документ довільної форми – “Пояснення”.

Тепер про свідчення.

За відмову від дачі свідчень (що даються ПІСЛЯ порушення кримінальної справи), так само як і за дачу явно неправдивих свідчень, законодавством установлена кримінальна відповідальність свідка – особи, викликаної на допит у цьому процесуальному статусі (питання відповідальності потерпілого, експерта та перекладача у цьому матеріалі опустимо). У повістці (та “шапці” протоколу допиту) зазначається – свідок. Свідок наділений певними правами (ст. 691 КПК) та обов’язками (ст. 70 КПК). Відмова свідка від дачі свідчень тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 385 КК України. Явно неправдиве свідчення передбачене ст. 384 Кримінального кодексу.

Коли ж мова йде про підозрюваного (обвинуваченого), ці особи можуть відмовитися від надання будь-яких свідчень (це їхнє право), скориставшись так званим “Правилом Міранди”. Вони мають право мовчати. Відповідальність за дачу явно неправдивих свідчень підозрюваним/звинуваченим законодавство також не передбачає – людині надане право захищатися і таким доступним йому способом.

Говорячи про права свідка, підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному процесі, потрібно акцентувати на надзвичайно важливому моменті: з моменту затримання особа є підозрюваною (і має право не давати ніяких свідчень). З моменту винесення слідчим постанови про притягнення як обвинуваченого – обвинуваченим (який також має право відмовитися від дачі свідчень). Але особу, що має процесуальний статус свідка (зобов’язана кримінально-процесуальним законом дати показання свідка), затримати чи арештувати не можна. Затриманий свідок перестає бути свідком, стаючи підозрюваним.

***

Під вищевикладеним можна підвести проміжну межу та зробити такі висновки:

1. Опитувана особа (до порушення кримінальної справи) може не давати ніяких пояснень.

2. Свідок у кримінальному процесі (після порушення кримінальної справи) зобов’язаний дати показання свідка, КРІМ показань стосовно себе, членів сім’ї або близьких родичів, коло яких визначається законом.

3. Затримана/арештована (взята під варту) особа, незважаючи на встановлений ч. 8 ст. 5 Закону “Про міліцію” обов’язок міліції роз’яснити йому право ненадання пояснень/свідчень стосовно себе (членів сім’ї, близьких родичів), має більш широке коло прав, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом – у тому числі відмовитися від надання БУДЬ-ЯКИХ свідчень. Повністю. “Правило Міранди”.

ПРАВО НА ЗАХИСТ ТА… ХАРЧУВАННЯ…

Крім розглянутих вище, Закон 2322-IV встановив ще ряд прав затриманих та арештованих (взятих під варту) осіб, на які необхідно звернути особливу увагу.

Частина шоста ст. 5 Закону України “Про міліцію” у новій редакції ЗАБОРОНЯЄ вимагати дачі пояснень/свідчень від затриманих/арештованих ДО прибуття захисника, ЯКЩО ТАКА ВИМОГА усно або письмово БУЛА ЗАЯВЛЕНА. Із цього слідує абсолютно однозначний висновок – захисника необхідно мати “на прикметі” заздалегідь. І ЗАЯВИТИ про його залучення, безумовно, в інтересах затриманого/арештованого. Це відразу усуває проблеми при спробах “поговорити” із затриманим, поки він не вийшов із шокового стану. “Чекаю захисника!”. Все. Мовчання. І чекають усі.

Про заяву вимоги про залучення захисника або ВІДМОВУ від такого в протоколі затримання або постанові про арешт робиться відповідний запис, який скріплюється ПІДПИСОМ затриманої або арештованої особи. Тому проігнорувати працівниками міліції усну вимогу захисника чи опустити в кошик для сміття письмову не представляється можливим.

У зв’язку з цим буде доречним нагадати, що недопущення або ненадання своєчасно захисника, а так само інше грубе порушення права підозрюваного, звинуваченого на захист, вчинене особою, яка здійснює дізнання, слідчим, є злочином, передбаченим ст. 374 КК України “Порушення права на захист”.

Потрібно звернути увагу і на те, що можливість захищати себе особисто (або за допомогою захисника) міліція повинна забезпечити з моменту затримання або арешту. І не пізніше ніж через ДВІ ГОДИНИ після затримання міліція ЗОБОВ’ЯЗАНА повідомити про це родичів. У разі заявлення УСНОЇ або ПИСЬМОВОЇ вимоги – повідомити адміністрацію за місцем роботи або навчання.

Несподіванкою стало внесення до ст. 5 Закону “Про міліцію” норми, що стосується роз’яснення при затриманні або арешті в ПИСЬМОВОМУ ВИГЛЯДІ статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та встановлених законами прав затриманих або арештованих (взятих під варту) осіб. У цьому аспекті наш законодавець, очевидно, вирішив “заткнути за пояс” Сполучені Штати Америки. Важко прогнозувати, як затриманий, щодо якого застосовані спецзасоби, буде утримувати “буклет” із роз’ясненням своїх прав, перебуваючи при цьому в наручниках. І чи зможе він у так незавидному положенні прочитати жаданий, вельми корисний йому текст. Краще вже гравіювати права на наручниках – адже у законі не сказано, що обов’язкове на папері… Хоча руки можуть і за спиною бути замкнені. У долоні, що стирчать з них, очевидно, і передбачається вставляти листочок з текстом гарантованих Конституцією прав… На даний момент абсолютно зрозуміло лише те, що подібна, така, що підлягає врученню, “пам’ятка” повинна в терміновому порядку бути розроблена Міністерством внутрішніх справ, а текст підлягає негайному доведенню всім підрозділам органів міліції, оскільки будь-яке затримання або арешт, зроблене без вручення письмових роз’яснень прав затриманих/арештованих осіб, є незаконними.

Особливо ж потрібно відмітити норму Закону 2322-IV, якою відтепер (дуже гуманно) встановлено обов’язок міліції забезпечити затриманим триразове харчування. Як не парадоксально, такий обов’язок до лютого цього року на міліцію покладено не було. Затримані в нашій країні не харчувалися. На сьогодні проголошена в ізоляторі тимчасового утримання фраза: “Де мій компот?” не може тлумачитися як хуліганська витівка на адресу працівників ІТТ, оскільки є законною вимогою затриманого при реалізації своїх прав.

Щоправда, як будуть годувати, поки невідомо. Норми повинні бути встановлені Кабінетом Міністрів України (а відповідної постанови Кабміну поки немає). Тому, чи буде в раціоні компот, поки незрозуміло. Крім того, відповідну статтю витрат повинно бути внесено до держбюджету. А в держбюджеті, на жаль, грошей на компот може і не вистачити, країна така…

“ГРОМАДЯНИНЕ, ПРОЙДІМО!..”

Ця сакраментальна фраза відома всім американофобам, вихованим на продукції радянського кінематографа. Враховуючи генетичний код співвітчизників, працюючих нині у правоохоронних органах, з високим ступенем вірогідності можна припустити, що позитивні зміни в законодавстві будуть ігноруватися працівниками міліції ще досить довго. І замість “Ви затримані за підозрою у … Ви маєте право відмовитися від пояснень та свідчень… Ви маєте право оскаржити…” наш громадянин буде чути звичне: “Пройдімо!, “з лінгвістичними варіаціями, що залежать лише від ступеня індивідуальних пристрастей конкретних працівників міліції до філологічних тонкощів.

На жаль, у короткому матеріалі освітити всі можливі випадки, в яких фраза: “Громадянине, пройдімо” може бути ним (громадянином) почута, не представляється можливим. Їх існує цілий ряд – від доставлення працівниками ДАІ водіїв транспортних засобів до медзакладів з метою встановлення стану алкогольного сп’яніння до приведення учасника кримінального процесу, який ухиляється від виклику на допит (свідка, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого).

Тому орієнтовний алгоритм поведінки, який буде наведено нижче, буде мати на увазі відповідь на змодельовану ситуаційну задачу, в якій читач (для нас апріорі законослухняна особа) на вулиці (зустрівши наряд патрульно-постової служби) або в офісі (після малоприємної бесіди з працівниками ДСБЕЗ), чує знайомий вислів: “… Пройдімо!” У такій ситуації можна, як орієнтир, порекомендувати таке:

1. Тлумачити бажання міліції як затримання. Бо примусове доставлення особи до органів внутрішніх справ обмежує його права та свободи.

2. Вимагати у працівників міліції пред’явити службові посвідчення (підстава – ч. 2 ст. 5 Закону “Про міліцію”). Дані службових посвідчень переписати.

3. Вимагати повідомити підстави та мотиви затримання (підстава – ч. 8 ст. 5 Закону “Про міліцію”).

4. Заявити про своє бажання повідомити про випадок, що трапився, за телефоном довіри МВС.

5. Зателефонувати на лінію довіри МВС (який зазделегідь повинен бути внесений до пам’яті мобільного телефону кожного громадянина країни) – зараз це зокрема (044) 256-16-75 або (044) 256-16-76. Бажано мати телефони довіри ДУ УМВС регіонів свого місця проживання. Спроби заборонити зробити цей телефонний дзвінок є неправомірними.

6. Вимагати роз’яснення своїх прав як затриманої особи в усному та письмовому вигляді (підстава – ч. 8 ст. 5 Закону “Про міліцію”).

7. Вимагати складення протоколу або протоколу про адмінзатримання (підстава – ч. 1 ст. 261 КпАП), або протоколу затримання за підозрою у здійсненні злочину (підстава – ч. 3 ст. 106 УПК, ст. 115 УПК).

8. Заявити про відмову у дачі будь-яких пояснень та свідчень до приїзду захисника (підстава – ч. 6 ст. 5 Закону “Про міліцію”).

9. У письмовому вигляді вимагати повідомити про своє місцезнаходження захиснику, родичам та адміністрації за місцем роботи/навчання (підстава – ч. 5 ст. 5 Закону “Про міліцію”).

10. Чекати захисника, вимагати триразове харчування, у разі необхідності – надання медичної допомоги (підстава – ч. 5 ст. 5 Закону “Про міліцію”).

Можна, звісно, не робити нічого з вищенаведеного. Можна йти, куди скажуть. Підписувати, не читаючи, всі запропоновані документи. Писати пояснення/свідчення під диктування. Але така лінія поведінки з точки зору автора є невірною – є шанс “сісти” за невчинені злочини. Але… не будемо думати про сумне. Тим більше у світлі того, що Закон 2322-IV дає позитивний поштовх оптимізму.

Поділитись публікацією:

столичний адвокат Київ украдвокат