В яких випадках особу не можна виселити із житла

Опубліковано адвокат Черноуз Богдан на

Так, жінка звернулась до суду з позовом до профучилища з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні житловою площею у гуртожитку.

Позов мотивовано тим, що на підставі ордеру на право на проживання в гуртожитку з червня 2007 року вона разом із малолітніми дітьми проживала у наданій їй кімнаті. Починаючи з вересня 2016 року адміністрацією державного навчального закладу в особі в.о. директора закладу їй та її малолітнім дітям протиправно чиняться перешкоди в користуванні житлом.

Суд 1-ї інстанції позовні вимоги задовольнив. У рішенні зазначив, що виселення позивача з малолітніми дітьми з гуртожитку є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла і є недопустимою в даному випадку. Крім того, позивач зробила ремонт у кімнаті де вона проживає з дітьми, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вона має інше житло, а тому перешкода їй з дітьми в користуванні кімнатою та виселення з вказаного житла є грубим порушенням права на житло та є недопустимим.

Апеляційний суд погодився із таким висновком.

Колегія суддів Цивільного суду ВС рішення судів попередніх інстанцій залишила без змін.

Відповідну постанову у справі № 592/345/17 Верховний суд прийняв 25 серпня 2020 року.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі “Прокопович проти Росії” Європейський суд з прав людини визначив, що концепція “житла” за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. “Житло” – це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання “житлом”, що спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме – від наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі “Баклі проти Сполученого Королівства” від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Кожному гарантується недоторканість житла (ст. 30 Конституції України).

У частині четвертій статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

виселити виселенняВерховний суд вказав, що оскільки позивач з дітьми вселилася у спірне жиле приміщення на підставі спеціального ордеру, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв’язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є їхнім “житлом” у розумінні статті 8 Конвенції.


адвокат Черноуз Богдан

професійна юридична допомога : тел. 066-17-99-208