Нотаріальна угода на проживання дитини з батьком не доводять «самостійного виховання»: прецедент Верхового Суду
Останнім часом в Україні значно зросла кількість судових позовів та укладених угод щодо «самостійного виховання дитини» батьком. Проте найвища судова інстанція поставила чіткий акцент на реальному змісті сімейних відносин, а не на формально підписаних документах.
Нотаріальний договір та проживання дитини з батьком не є беззаперечним доказом «самостійного виховання», — таку знакову правову позицію сформулював Верховний Суд у постанові від 1 червня 2026 року у справі № 725/5985/25.
Зазначене рішення кардинально змінює підходи до розв’язання сімейних спорів та встановлення юридичних фактів. Суд підкреслив: приватно-правові інструменти не можуть використовуватися для створення штучних підстав з метою ухилення від виконання публічних обов’язків.
⚖️ Що саме визначив Верховний Суд?
Детальний аналіз позиції ВС у справі № 725/5985/25 свідчить про наступне:
- Фокус на реальних обставинах: суди повинні ретельно перевіряти реальну участь кожного з батьків у вихованні, а не лише формальні договори та їх формальну, власне, наявність.
- Посилення доказової бази: встановлення факту самостійного виховання потребує беззаперечних доказів відсутності участі іншого з батьків.
- Роль ТЦК: ТЦК може оскаржувати рішення про самостійне виховання дитини, якщо воно може стати підставою для відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби.
Цей прецедент демонструє, що ера “шаблонних” рішень у сімейних спорах завершилася. Тепер кожна справа вимагає формування глибокої, реальної доказової бази (довідки зі школи, показання свідків, акти обстеження умов проживання, медичні документи тощо). Спроби розв’язати питання виключно через нотаріальну угоду більше не мають залізобетонної юридичної сили в суді.
Якщо вам необхідна професійна правова експертиза, розробка індивідуальної стратегії у сімейних правовідносинах та спорах або представництво інтересів у судах Києва та Київської області, для отримання консультації телефонуйте:
